На Покрову повернув Прокіп. Йшла чутка, що йому не пощастило. Зразу не міг найнятися, бо народу найшло більше, ніж треба, і ціни впали; відтак заслаб у Каховці й пролежав місяць, далі подавсь у Таврію, а звідти опинивсь аж у Чорногорії. Повернувся обідраний, слабий і без грошей. Маланка не дуже няла віри тому. Чого люде не сплещуть. І вона потай од своїх побігла, немов за ділом, до Кандзюбихи. Показалося — правда. Прокіп блідий, аж счорнілий, од вітру валиться та все вилежується, а стара Кандзюбиха мало не плаче, розказуючи, як ледве-ледве очистила сина од нужі. Куди вже йому женитися! була думка — заробить хоч на весілля, а тим часом такий рік випав, що й хліба не стане.
Сумна повернула додому Маланка й нікому не похвалилась, що бачила й чула. Нехай вже воно присхне на ній, як на собаці.
Чим ближче було до Пилипівки, тим більше Маланка втрачала спокій. Не давала спокою й Гафійці. Дух охайности, чепуріння опанував її цілком — і вона товклась по цілих днях: двічі побілила хату знадвору і в середині, що-дня підмазувала комін та підводила червоним глеєм припічок.
Гафійка мусіла нарізати з паперу нових козаків та квіток і обліпити ними стіни од божника аж до дверей. Крила голубків, що гойдались перед образами на нитці, замінені були новими, ще більш яскравими, а на те, щоб набути шматок шпалеру з червоними рожами під образи — пішли усі яйця, які збірались одно до одного.
— Чого ходиш чорна! — гримала Маланка на Гафійку і змушувала її мало не що-дня міняти со-
