згинути, як руда миша зимою? Ну, здихай, враг тебе бери з усим кодлом, хіба мені що? Знайдемо й другу!..
Він розсердився, гримнув дверима і вийшов з хати, але за хвилину знов просунув у двері червоне й завзяте обличчя.
— Гей, ви, фабриканти! Пам'ятай одно з другим, що ще прийде коза до воза та скаже «ме»… Але Ґудзь дасть дулю, — о!..
Андрій не витримав…
— Ах ти, п'янюго, котолупе якийсь, а тобі яке діло до мене! — кинувся він до дверей, та Маланка не пустила.
— Облиш! — завищала вона пронизуватим голосом і засвітила до нього зеленими, повними злорадної втіхи, очима. — Не займай, скалічить. Тоді як на фабрику ходитимеш?
— На фабрику?
— Ато ж…
— На фабрику, кажеш?
— Та-же чув… збудують для тебе…
Вона цідила слова, немов отруту.
Андрія Душила злість.
— Свербиш, болячко? Сверби, сверби, поки не почухаю. Краще кажи — засіяла лани свої? Багато тобі наміряли? Де ж ті пани, що ти їм руки лизала?…
— А де ж? фабрику тобі будують…
— Ти знов своє?..
Андрій побив Маланку. Вона лежала на лаві й голосно стогнала, а він блукав по оголених сірих ланах, байдужно, без цілі, аби далі від дому.
Гафійка плакала. Вона краще пішла б у найми.
