лунали співи по сінокосах, співало врешті серце, повне надій. Осміхалась доля. Не тільки власна, а і Гафійчина. В ногах чулась міць, в руках сила. Чорні жилаві руки були наче з заліза.
З того дня Маланка часто бігала на панське поле дивитись, як міряють пани. Вони ще блукали полями зо два дні, потім поїхали. Але Маланка добре знала, до чого воно йдеться. Вона почала готуватись. Полючи на городі в багатого мужика, вона не хотіла брати грошей, а прохала одсипати пшенишним зерном, щоб мати гарний ґатунок пшениці. Це на насіння, на розвід. Коли їла яблуко, обережно вибірала зернятка і сушила на вікні. Воно здасться. Ніщо не могло зробити їй більшої приємности, як горсточка насіння, випрохана в путящої хазяйки або зароблена на поденному. Вона дійшла до того, що, опинившись на чужому городі, стежила очима, що б можна взяти на насіння, і, оглядаючись, потай ламала кращу маківку, або зривала жовтий огірок і ховала за пазуху. У неї в хаті завелось багато всяких вузликів з насінням, великих і малих, і раз-у-раз щось сушилося на вікнах.
— Куди ти його подінеш? — дивувався Андрій. — Адже у нас усього тільки дві грядочки.
Вона таємничо осміхалась і поблажливо хитала головою,
— Не журись… То вже моя голова в тім….
В неділю вона ходила у ліс, де стояли готові зруби, оглядала їх, вибірала кращий матеріял, розмірковувала і розпитувала про ціни в лісників.
Вертала додому задумана, з очима втупленими кудись у простору, гладила Гафійку по голові й часом осміхалась сама до себе.
Вона якось ходила навіть на ярмарок, а потому судили Маланку на селі: певно баба має
