З погодою щось діялося. Весна стояла суха і вітряна. По городах все сохло, хліба на полі не росли, по шляхах носились цілі хмари куряви. Люде прохали дощу, бо все віщувало голод. Ціна на хліб раптом підскочила і це так стурбувало Маланку, що вона що ночі бачила погані сни. Зате, чим гірше було навкруги, чим більше надії хліборобів в'яли, тим більше Андрія опановували мрії про фабрику. Як Маланці дороге борошно, так Андрієві снилась фабрика. Часом він схоплювавсь серед ночі і з просоння, з якимсь жахом в голосі, питав Маланку:
— Був свисток?
— Який свисток?
— Ну, фабрика свистала? — сердився він.
— Опам'ятайся… то тобі в голові свище, по ночах товчешся, — бурчала сколошкана Маланка, позіхала, зітхала і не могла заснути до раня.
Андрія жерла нетерплячка. Він раз-у-раз бігав на руїни, щось обмірковував, прикидав, обраховував. Потім бігав по людях, розпитував, пускав поголоски, і коли вони знов доходили до його, значно змінені і більш рішучі, він радів, хвалився Маланці і вірив. Навіть до своїх звичайних заробітків відносився він тепер злегка і не шукав їх.
Маланка нарікала. Де далі все трудніше і трудніше ставало знайти якусь роботу. Трави погоріли, по економіях більш не наймали. Приступаючи до печі, вона просто дуріла, бо не знала, що варити. Приварку не було, вічні позики докучили всім і навіть Маланці. Найдужче серце боліло в неї за Гафійку — таке молоде, єдина дитина, і мусить голодом моритись. Якимсь чудом вона роздобувала для неї й приносила під хвартухом мисочку ягід, або свіжу паля-
