О! Таки починається! — подумав він, але удав невинного.
— Що?
— Чи нанявся в економії? — питаю.
Ач, невірна баба: і знає, що не був я там, а питає.
— Ат, дай ти мені спокій з тою економією… не те у мене на мислі тепер. Он казав Ґудзь — швидко сахарню будуватимуть.
— Слухай, серце, Ґудзя, слухай, Андрійку… як раз начепиш торби, та й мені доведеться…
Вона стулила сухі губи і зняла очі до стелі. Що ж? вона мовчить, бо у свято гріх лаятись, але коли б усім тим, що плещуть про фабрику, покорчило язики, то це було б дуже добре. Фабрика, фабрика, а де вона? Ну, була фабрика, а хто мав користь з неї? Мендель. Може, неправда? Може, не в Менделя лишав він зарібок? Що вони мають, чим живі? У неї вже руки посохли од праці, вона вже жили висотала з себе, аби не здохнути, прости господи, з голоду…
І вона совала йому перед очі сухі і чорні, немов залізні руки, голі до самого ліктя.
— Бо чоловік не заробить, ой не заробить, серце моє. Він думає про пиво, а про те ні гадки, що…
І пішло. Вона йому вичитувала, вона його сповідала, вона кропила його, підкурювала і садила чортами так обережно, так делікатно, як тільки можна було в неділю, — по службі божій, а він, червоний, як варений рак, спочатку відмовчувався, а далі й собі почав верещати тонким і надірваним голосом.
Таки переміг.
— Тьху, тьху, тьху! Тричі тьху на твою землю! Хай вона тобі западеться! Не наймуся я