меня краєчок зеленого фереджѐ, а за ним злазив на гору, немов виростав з скелі, стрункий дангалак. Фатьма йшла попереду — зелена, як весняний кущ, а Алі, на своїх довгих ногах, тісно обтягнених жовтими ногавицями, в синій куртці і червоній пов'язці, високий і гнучкий, як молодий кипарис, здавався на тлі неба велитнем. І коли вони стали на вершечку, з прибережних скель знявся табун морських птахів і вкрив блакить моря тремтячою сіткою крил.
Алі очевидячки заблудився і радився з Фатьмою. Вони з трівогою оглядались на кручу, шукаючи стежки. Здалеку виднілась спокійна бухта Суаку.
Раптом Фатьма жахнулась і скрикнула. Фередже зсунулось з її голови і впало до долу, а вона з жахом втопила очі в налиті кров'ю скажені чоловікові баньки, що дивились на неї з-за каменя. Алі озирнувся, і в ту ж мить з усіх сторін полізли на скелю, чіпляючись руками й ногами за гострі каміння, і Зекерія, і Джепар, і Мустафа — всі ті, що слухали його музику і пили з ним каву. Вони вже не мовчали, з грудей їх, разом з гарячим віддихом, вилітала хвиля змішаних згуків і йшла на втікачів. Тікати було нікуди. Алі випростувався, уперся ногами на камінь, поклав руку на короткий ніж і чекав. Од його вродливого лиця, блідого й гордого, била звага молодого орла.
Тим часом за ним, над кручею, кидалась, як чайка, Фатьма… З одного боку було ненависне море, з другого ще більш ненависний, нестерпучий різник. Вона бачила його побаранілі очі, недобрі сині уста, коротку ногу й гострий різницький ніж, яким він різав вівці. Її душа перелинула через гори. Рідне село. Зав'язані очі. Грають
