ливаючись на своїх кривих ногах, поліз по східцях на-верх.
Він оббіг свої покої й вискочив на дах кав'ярні. Тепер він справді був як божевільний.
— Осма-ан! — крикнув він хриплим голосом, приклавши долоні до рота. — Са-алі… Джепа-ар!.. Бекір! Кель мунда! — Він обертався на всі сторони і скликав, як на пожежу: — Усе-їн!.. Мустафа-а!…
Татари прокидались і з'являлись на пласких покрівлях.
Тим часом Нурла помагав знизу:
— Асан!… Мамут!… Зекерій-а-а!… — волав він не своїм голосом.
Сполох літав над селом, знімався вгору, до верхніх хатин, скочувався вниз, скакав з покрівлі на покрівлю і збірав народ. Червоні фези з'являлись скрізь і кривими та крутими стежками збігались до кав'ярні.
Нурла поясняв, що сталося.
Мемет, червоний і непритомний, мовчки поводив по юрбі вибалушеними очима. Врешті він підбіг до краю покрівлі і скочив униз зручно і легко, як кіт.
Татари гули. Усіх тих родичів, що ще вчора розбивали один одному голову у сварці за воду, єднало тепер почуття образи. Зачеплено не тільки Маметову честь, але й честь усього роду. Якийсь злиденний, мерзенний дангалак, наймит і заволока… річ нечувана! І коли Мемет виніс з хати довгий ніж, яким різав вівці, і, блиснувши їм на сонці, рішуче застромив за пояс, рід був готовий.
— Веди!
Нурла рушив попереду, за ним налягаючи на праву ногу, поспішавсь різник і вів за собою довгу низку обурених і завзятих родичів.
