Сонця не було ще видко, хоч де-які шпилі вже рожевіли. Темні скелі виглядали понуро, а море лежало внизу під сірою поволокою сону. Нурла спускався з Яйли і сливе біг за своїми буйволами. Він поспішавсь, йому було так пильно, що він не помічав навіть, як копиця свіжої трави зсувалась з гарби на спини буйволам і розтрушувалась по дорозі, коли високе колесо, зачепившись за камінь, підкидало на бігу плетеною гарбою. Чорні присадкуваті буйволи, покручуючи мохнатими горбами й лобатими, головами, звернули в селі до свого обійстя, але Нурла опам'ятавсь, повернув їх у другий бік і зупинивсь аж перед кав'ярнею. Він знав, що Мемет там ночує, і шарпнув двері.
— Мемет, Мемет, кель мунда! (йди сюди!).
Мемет, заспаний, скочив на ноги і протирав очі.
— Мемет! Де Алі? — поспитав Нурла.
— Алі… Алі… тут десь… — і він обвів зором порожні лавки.
— Де Фатьма?
— Фатьма?.. Фатьма спить…
— Вони в горах.
Мемет витріщив на Нурлу очі, спокійно перейшов через кав'ярню й виглянув на двір. На дорозі стояли буйволи, засипані травою, і перший промінь сонця лягав на море.
Мемет вернувся до Нурли.
— Чого ти хочеш?
— Ти божевільний… Я тобі кажу, що твоя жінка втікла з дангалаком… я їх бачив, як повертав з Яйли.
Меметові очі полізли на-верх. Дослухавши Нурлу, він одіпхнув його, вискочив з хати й ко-
