Татари повернули голови до моря.
На великому баркасі, що, здавалося, повертав до берега, справді звивали вітрила. Вітер надував їх, і вони виривались з рук, як великі білі птахи; чорний човен нахилився і ліг боком на блакитні хвилі.
— До нас повертає, — обізвався Джепар, — я навіть пізнаю човен — то грек сіль привіз.
Мемет теж впізнав греків човен. Для його це мало вагу, бо опріч кав'ярні він держав крамничку, також єдину на все село, і був різником. Значить — сіль йому потрібна.
Коли баркас наблизився, Мемет покинув кав'ярню і подавсь на берег. Гості поспішились вихилити свої філіжанки і рушили за Меметом. Вони перетяли круту вузьку вулицю, обігнули мечет і спустились каменистою стежкою до моря.
Синє море хвилювалось і кипіло на березі піною. Баркас підскакував на місці, хлюпав, як риба, і не міг пристати до берега. Сивоусий грек та молодий наймит-дангалак, стрункий і довгоногий вибивалися з сил, налягаючи на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок. Тоді грек кинув у море котвицю, а дангалак почав швидко роззуватися та закачувати жовті штани вище колін. Татари перемовлялись з берега з греком. Синя хвиля скипала молоком біля їх ніг, а відтак танула і шипіла на піску, тікаючи в море.
— Ти вже готовий, Алі? — крикнув грек на дангалака.
Замісць одповіді Алі перекинув голі ноги через край човна і скочив у воду. Зручним рухом він підхопив у грека мішок з сіллю, кинув собі на плече і поніс на беріг.
