віки. Тоді виблагай в батька дозвіл побратись — і мій тато пристане на це. Такі думи вклав мені бог в серце одної ночі і я не смію зламати його слово. Коли ж цього не зробиш — така моя доля. Кожній людині до шиї Аллах прив'язав його птаху. Так каже пророк. Не пиши мені більше, не шукай стрічі. Я буду твоєю перед людьми й богом, чесно, одкрито, як у людей. Прости, Рустеме, за ті необачні слова, що я досі писала й говорила. Шайтан замутив тоді мій розум. Твоя нещасна Мір'єм».
Перше, що почув Рустем, скінчивши листа, був гнів. Шалений, непереможний і дикий.
Так ось яке те кохання?
Так ось що виросло з зерна, що він посіяв у чисту душу!
А, значить, пута темноти сильніші од світла? Бур'яни швидче ростуть, аніж колос?
Кров бухала в голову, і гнів розривав йому серце.
Вона!.. Вона теж хоче, щоб він у поросі скрухи схилив своє чоло під ноги! Щоб зрадив усе найдорожче, що виносив в серці? Все найясніше — волю, надії і міць перемоги?
Й за те він дістане добру хазяйку й покірливу жінку?
Так ось же!
Роздер сірий папірчик на дрібні шматки і кинув до долу. Мов дер своє серце.
Впали шматки на поміст, тихо, поволі, мов перший сніг.
Дивився.
— Що вона пише? Що написала?
Почав збірати шматочки, складати до купи. Руки тремтіли, гнів спливав жалем.
