— А я кажу — розпуста! — гукнув він на всю кавярню. — Ви п'єте горілку… забули бога… мечети пустують, скрізь бейнамази.
Очі в нього лізли на лоб і обличчя налилось кров'ю.
Усі схвилювались. Мертві фігури хаджі ворухнулись по софах і перестали пахкати з люльок. Молодь була обурена. Усі кричали.
— Ви темні… ваші мулли і ваші дервіші! — гукали одні.
— А ви гяури!..
— Ви держите нарід в темноті, а ми бажаєм розвою…
— Дозвольте, дозвольте! я хочу спитати, — скрикнув один молодик. Заворушив тонкими вусами й лукаво підморгнув оком. — Скажіть мені, чи правда, що хто почав як злодій, скінчить як дервіш?
Розлігся сміх… Бекір звищав і ляснув себе по стегнах.
— Ч-чорт його знає…
Хаджі обурились.
В Абібули тремтіли руки і білі уста безгучно ворушились.
— Стійте, стійте, чого ви сваритесь! я краще розкажу вам одну історію, — гукнув Рустем.
— Кажи! кажи!
Це зразу втишило галас. Усі любили послухать казку. Хто встав, знов сів на місце. Забряжчали посудою, засьорбали каву й запахкали з люльок. Дим знявся під стелю. Мекка й Медіна заграли вогнями. Правда, хаджі були ще лихі; недобрий вогник не згас ще в їх очах. Ну, що той грішник розкаже?
Рустемові дав хтось стілець. Він сів, обтер
