ще не було… Ти вже скінчила вишивати рушник? Коли б ти знала, я його бачила…
— Кого?
— Що мене сватає. Він має багато овець і гарний сад. Приходив до батька, а я з вікна й зирнула. Гладкий, здорові вуси… З села. Ну, я й не хочу… Далеко.
— А що ж той… Рустем?
— Ах, Рустем!.. Ха-ха!.. Знаєш, вони з Джіафером поставили із дощок буду… таку, в якій тютюн сушать… Скликали людей — багато народу і не дали їм їсти. Ха-ха!.. Ну, слухай… Джіафер посивів і став муллою… а Алі перебрався за його дочку й забув певно надіти фереджѐ… Так з одкритим лицем і показавсь поміж люде… Джіафер каже: закрий лице, а Алі каже: не хочу. Ну, певно, то ж був таки хлопець, а не дівчина. Джіафер сердиться, а Алі плаче… А Рустем перекинувсь в халіля і забив чоловіка… ха-ха!..
— Як! забив? — скрикнула Мір'єм.
— Ну, певно, не влучив, бо на другий день бачили того чоловіка на вулиці. Йшов собі живий і здоровий…
Він не забив!
У Мір'єм одійшло серце.
Ну, це ще не так страшно, що на Рустема розгнівались мулли та старші. Аби йому нічого не сталось.
Шерфѐ не вгавала.
— А на кінці Рустем знов став Рустемом і тоді казав людям, щоб всі зробились гяурами, наплювали на Магомета та їли свинину…
— Щоб їли свинину?
— Еге… ха-ха!..
Мір'єм не вірила. Це справді вже щось не-
