пилась йому, що навіть батько, мовчазний завжди, клене його ймення та ходить, як ніч.
Мір'єм одсунула роботу. В хаті було душно і трудно дихалось, низька стеля гнітила. Мір'єм встала, поправила свій рожевий фез з дукачами і вийшла у двір. Вона не знала, що їй робити, як довідатись про Рустема. Чи не піти куди? А може поспитать матір? Ні, мати тепер готує їсти і не любить, щоб їй заважали, та й якось ніяково звертатись до неї. Може б піти куди?..
Тим часом вона без мети блукала стежками брукованого двору, як в клітці, й сама не знала, що їй почати. Коли б хоч Айше́ побачити та передати лист. Та Айше певно ганяє десь по вулицях і її трудно знайти. Раптом щось калатнуло в фіртку. Чи не вернувсь Абібула? а може батько?
— Хто там? — поспитала Мір'єм.
— Ти вдома, Мір'єм?
— А! це Шерфѐ! — зраділа Мір'єм і побігла назустріч подрузі. Може вона що чула!..
Закутана в біле, як привид, вскочила у двір Шерфѐ і почала розвиватись. Гарна, чорноока дівчина вивинулась з фереджѐ, немов метелик із капшучка, і засміялась. При зведених чорною фарбою брівках і рум'яних лицях її зуби блищали, немов намисто.
— А що! а що!.. ти гнівалась на мене завжди, коли я сміялась з Рустема, а тепер воно й вийшло… А що!..
Мір'єм поблідла.
— Що ж вийшло?
— Моя мати така рада тепер, що я не за Рустемом, така рада… Добре, каже, сталось… Ах, які гарні квітки!.. Де ти таких дістала? Батько каже, що відколи живе на світі, такого
