— Ще Бокль написав книжку «Про залежність жінки». Жінка, каже Бокль… жінка не повинна залежати од чоловіка… ха-ха!.. Laisser faire, laissez passer!.. Ви подивіться на нашу татарку: нігті нафарбувала, спустила до п'ят штани, закуталась, як та копиця… Брр… От наші дами… Charmant!..
Він заскакав на стільці, аж китиця од феза на йому заметлялась і забряжчали брельоки.
Рустем поглянув на нього з злістю.
— Мілль, а не Бокль… Нічого Бокль такого не писав.
— Ах, pardon!
— Не мектеби поможуть нашій відсталости, звернувся Рустем до Абдураїма, — бо що з того, коли народ читатиме байки про святого, який по смерти біжить з головою по-під пахвою, а справжня наука — боротьба з темнотою. Мулли держать народ в темноті, бо їм це вигодно… Мулли затримують поступ, той світлий день, що сяє вже європейським народам. Проти них і треба боротися… Нам треба будити думку… Треба показати, як живуть другі народи, що вони не невірні, а старші брати, треба будити свідомість… Біда, що нас мало, роботи багато, а ворогів ще більше…. Ну, та поборемось. Будемо творити літературу, організовувати інтелігенцію, міську і сільську, визволяти жінку з неволі… Покажім народові, хто йому ворог, хто друг… От європейцям — тим легше: у них жінка товариш, помішник мущині, а в нас… Ну, я вас питаю, чи багато знайдеться наших татарок, щоб зважились прилюдно хоч би одкрити лице, або навчились писати?.. Коли я одружусь…
— Не зразу, не зразу, — гамував Абдураїм, — треба рахуватися з тим, що батьки наші живі ще,
