вать. Він визнавав за жінкою більші права, ніж дає їй іслам, і тим тільки сердив свою правовірну дружину. Ріжниця в поглядах та в смаках довела врешті до того, що вони обридли одно одному і мусили розійтись. На щастя дітей не було в них. Джіафер тоді зітхнув вільніше. Веселий, гостинний, він любив товариство і скоро зібрав біля себе гурток молоді більш поступової та й одводив там душу. З Рустемом сприятелювався особливо. Вигнаний батьком, Рустем навіть вкінці оселився у його. Натура глибока, суцільна, Рустем, хоч молодший, мав вплив на свого товариша; той його слухав та мало-помалу втягався у роботу гуртка.
Сьогодні Джіафер був лихий. З спектаклем, вже зовсім готовим, щось не ладилось. Джіафер надавав йому велику вагу, бо ця новина для Бахчисарая безперечно викличе багато всяких розмов, зворушить думку, особливо через те, що мали виставляти Рустемову п'єсу, в якій зачеплено так багато болючих сторін мусульманського життя. Все вже готове, і ось тепер несподівані перешкоди.
Проте Джіафер не переставав клопотатись біля вечері. В кухні вже щось шкварчало. Він сам поставив на стіл свій любимий коньяк. Він не крився, що вживає заборонений трунок. Огрядна постать Джіаферова, вся в чесучі, одкритий рум'яний вид з горбатим носом, привітна усмішка сірих очей немов веселили освітлену хату. Та гостей щось не було. Ну, Рустем — той не швидко поверне з роботи, бо кавярню замикано пізно. Але що ж другі? Наче в одповідь на це застукано до дверей і увійшов Абдураїм, молодий мектебдар[1],
- ↑ Мектебдар — народній учитель.
