Немов фіртка скрипнула, чи клямка брязнула. Хто б то міг бути? Батько поїхав з дому. І рівночасно побачив на вулиці тінь, що мигнула під муром і швидко щезла. Що ж то за знак?
Вдома, здається, всі спали.
Джіафер сподівавсь гостей. Він зумисне трохи раніше зачинив свою крамницю, щоб мати час усе доглянуть, бо вже пів-року, як в його домі не було хазяйки: він розвівсь з жінкою. Кожен раз, коли домашні клопоти потребували його уваги та забірали у нього час, Джіафер думав про свою розведену жінку, хоч не жалкував, що так сталося. Найбільш нагадували йому жінку хати, прибрані по-європейському. Там, опріч заґратованих вікон, нічого не було східнього. Оці віденські меблі, образи, статуетки, так гостро заказані кораном, книжки і альбоми — все це недавно ще викликало у них незгоду. Щира мусульманка, яка знала страх божий, вихована у давніх звичаях та забобонах, вона не могла вибачить чоловікові гяурських примхів, вважала його мало не зрадником. А він, купець, що раз-у-раз мав діло з ріжним народом, їздив по чужих землях, побував за кордоном, захопився блиском та багацтвом європейської культури — правда, більше зовнішньої, і вважав своїм обов'язком, обов'язком освідченої людини приєднатись до неї, або, що найменче, не цуратись її. Жінка не поділяла чоловікових поглядів і нарікала, сварилась. Коли він хотів, щоб вона ходила по вулиці з одкритим лицем, або щоб показалась знайомим мущинам, які бували у його в домі, вона казала, що він не любить її, що він ламає завіти корану та завдає їй сором перед людьми. Джіафер не бажав її силу-
