Море бушує і ревуть хвилі й лізуть на беріг, щоб все затопити.
Тоді простяг шейх руку і одним згуком утишив хвилі. Всі стихли, спинились, бліді, схудлі, зів'ялі мов тіні. Всі сіли. Ноги під себе, плече до плеча. Знялось між ними біле рядно, й недужий, волочучи ноги, наче павук, підліз під нього.
Ще веселіше заспівав тенор, ще бадьоріше. Немов до танцю. Водить смичком по нервах, лоскоче серце. Ожило тіло. Розгойдане серце здійма нові хвилі, високі, сильні. Нема їм впину. Тіло все скаче, як на пружинах. Абідула не може спинитись, не має волі. Чужа якась сила вхопила тіло, б'є, крутить, волочить. Тіло німіє, тіло зникає. Десь щезло. Дух підняв крила, летить і пориває…
— Ай-хай… ай-хай!…
Швидче… ще швидче… Гей швидче… До бога… живого… єдиного бога…
— Хай-хай!…
Мов з пуги ляскає — плеще співець у долоні, жене, підганяє, бадьорить, сміється. Летить його пісня, як вихор, росте божевілля. Плазують круг ряден тіла божевільних, як в перелогах. Ходором ходять плечі і руки, голови скачуть, страшні обличчя застигли, як у мерців. Клацають зуби. Крик переходить в лемент.
Тремтить текѐ, хвилює світло, скачуть по стінах налякані тіни й хмарка білої пари висить над колом. Ось-ось паде блискавиця, ось-ось ударить грім, розколе стелю і божа сила ввійде в слабого.
Вона вже тут: хвилює рядна, здіймає вгору, немов тумани, й безвладний каліка стає на ноги. Встав, твердо ступає, виходить з кола.
Всі кам'яніють. Сталося чудо. Блискучі очі, повиті млою, застигли як скло.
