Юрма здрігнулась од глухого стогнання жаху, од шуму піднятих рук.
— Дивіться… он там… он там… встає… він ще живий… Семен… Семен…
З води баюри піднялася спина, як острівець, на мить показалась рука, наче ловила повітря, і знову впала. Ще два-три рухи, вагання — і довга фігура розігнулась поволі та захиталась на нетвердих ногах, як привид у чорній сітці стікаючих вод. Великі Семенові руки, мов кліщі рака, надаремне шукали, за що б схопитись.
— Він вийде!., він зараз вийде з води!…
Ті, що тягли тіло Андрія, скочили в воду і одним махом сокири поклали Семена назад на місце.
Ізнов жорстока тиша здушила серце у жмені, знову болюча жага крівавого слова розтягнула хвилю у вічність. Чия тепер черга? Кого покличе смерть? Кожне нове наймення давало иншим змогу передихнути коротку хвилину пільги.
Однак напружену тишу ніщо не порушало. Підпара пошепки радивсь з Максимом і тільки за плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий.
Раптом все стрепенулось, ожило. Юрма зітхнула великими грудьми і наче брижжі пробігли по ній, як по воді.
— Ведуть! Прокіп іде!..
Прокіп підходив спокійний і діловитий, як завжди. Так само, як завжди, охайно лежала на ньому одежа, так само поважні були його рухи і неймовірним здавалось, що ця людина іде на смерть. От зараз підійде, стане, вийме з кишені заялозений зшиток і прочитає громаді, скільки зорав, засіяв та що продав. Инакше не може бути.
