У роті сохло, душа просила хоч закропитись, хоч раз ковтнути, хоч умочити уста, сухі од смаги. Розбити посуду? пробити збоку? Дух спирту лоскотав ніздрі і спазматичним рухом горло ковтало слину.
Гарячі очі мацали боки цистерни, готові втягнути в себе, висушить повну посуду, міцну, недоступну, накриту вогнем. Юрма навіть затихла од божевілля згаги, злита в одно бажання і в одну думку. А перед нею все вище й повніше палали чаші, повні вогню, як жертви невідомому богові.
Раптом ззаду почувся крик:
— Розступіться! дайте дорогу!
І не встигли ще розступитись, коли крізь юрму пролетіло щось мокре, все у рідкому болоті, забризькало всіх і просто кинулось до вогню. На мент тільки мигнула перед очима чорна фігура, піднята рука і вже простягла людям шаплик вогню, що курився як сердце, тільки що вирване з грудей.
— Пийте!
Але як пити?
— Лий воду! Дайте води…
Хтось приніс і хлюпнув нею в шаплик.
Вогонь притих, зігнувся, дихнув в-останнє й сконав.
— Ура! горілка!
Руки здіймались і простягались — тремтячі, напрасні, з одним непереможним бажанням швидче дістати, вхопити і одірвати од чужих уст тепле противне пійло.
— Давай! Сюди! Лишіть мені! Буде, нам дайте…
Ті, що стояли ближче до дверей, не мали надії дістати горілки. Їм треба було самим роздо-
