кров'ю, але він навіть не помічав. Знав тільки, що мусить розбити і підпалити.
Нарешті! Покришки з брязком впали з цистерн, вогонь торкнувся спирту і легка блакитна хмарка захилиталась над ним. З цілої ґуральні збіглись дивитись. Синавий вогонь, такий легкий і невинний, що, здавалось, пекти не може, м'ягко згинався і розгинався, наче плавав на спирті і тільки часом здіймалась хвиля з червоним гребнем.
Невдоволений шепіт пройшов по юрмі.
Це-ж горить спирт! Ніщо инше, а спирт. Було досадно. На саму згадку пекло у горлі, розливалось тепло у грудях. На що було палити, не давши навіть покушать! Тепер ні паничеві, ні людям. Вогонь жере.
Олекса Безик мало не плакав. Невже пропаде?
Він хотів рятувати. Йому прийшло на думку, чи не можна зачерпнути з-підсподу. Адже горіло лиш зверху. Він знайшов корячок протиснувся крізь натовп.
— Куди ти?
Його хотіли спинити.
Але Безик вже розігнався і сунув руку просто в вогонь.
Сине полум'я стиха хитнулось, хлюпнуло в чорні криса цистерни і впало до долу кількома вогняними клубками.
— Ой, братці, пече! — скрикнув Олекса.
У нього горів рукав.
Це була спроба, невдатна, правда, але, здавалось, можлива. Вогонь лиш зверху; під сподом чистий, здоровий спирт, треба тільки дістати.
Натовп захвилювався.
Тц! тц! скільки добра загибає… скільки горілки…
