І те «спалити» як вітер свистіло у нього в зубах.
Це було чудо, що ґуральня досі стояла. Тільки мулила очі. Скрізь по селах покінчили з панами, скрізь димились руїни, а тут — ґуральня. Куди не глянеш — вона. То комин упаде в око, то дим, як чорний кудлатий змій, тріпоче в повітрі. По ночах гуде свисток та горять вікна, як вовчі очі і все так само, як досі, наче нічого не сталось. Що за мара? Тепер мужиче право, не панське. Скрізь погромили панів, та й так минулось. Навіть сторонні сміються. Коли б не Прокіп, не Гуща — давно зробили б кінець. А панич Льольо? Яка користь од нього? Як ссав народню кров, так буде і далі ссати. Андрія скривдив, невже чекати, поки і другим так само буде?
Андрій як і перше жалівся, але тепер його рука зробилась гаслом.
— Дивіться, що роблять з нами в ґуральні!
Його брали за руку і уважно роздивлялись безпальчий цурпалок, наче бачили вперше.
Панський пастух вештався скрізь і скрізь, де він з'являвся, його зелені очі ворушили народ.
Навіть прихильників Гущи.
— Хіба ми гірші за других?
В середу знали, що це буде в четвер. Хома ходив од хати до хати.
— Як вдарять у дзвони — виходь. Хто не вийде, буду палити.
Він був рішучий; видко було, що він не жартує.
Пізно світилось проти п'ятниці світло, як в великодну ніч. Люде мовчки готували сокири,
