Народ поволі стягався. Он показався Семен Мажуга на чолі цілої юрми. Панас Кандзюба теж вів хазяїв. Майдан виповнявся і починав шуміти. Марко стискав всім руки. Щось душило його в грудях, підкотилось під горло, і коли він почув свій голос, то не пізнав.
— А корогву принесли?
— Ось вона! Є! — обізвався Мажуга і, розгорнувши, підняв.
— Більше не прийдуть?
— Мабуть, усі.
Можна було рушати. Але не рушали.
Тільки коли прапор хитнувся і тихо поплив у повітрі, зрушились з місця й пішли. Ноги шаруділи в болоті, немов шептали раки в мішку, і кривобокі халупки, бідні й обдерті, якось неймовірно дивились на той похід.
Панське подвір'я дрімало, сонне й порожнє. Там наче нікого не було. Тільки пси погарчали і поховались. Народ віллявся через ворота у двір, наче вода крізь шийку пляшки. На стаєннім порозі з'явився хурман. Гуща звелів покликати пана.
— Пана нема.
— А де ж він?
— Втік уночі.
Хвиля пройшла народом.
— Утік? Ну, добре. Нехай вийде прикажчик.
Ян вийшов з контори блідий і без шапки.
Його холодні очі неспокійно заметались по людях. Він несвідомо подався назад. Але Гуща спинив, витяг з кешені папір і почав розгортати. Серед великої тиші чулося тільки, як шелестіли листочки. Здавалось, що Гуща занадто довго це робить. Нарешті він кашлянув, підтягнувся і високим, чужим трохи голосом почав читати. Всі