робити, чим заповнити святну нуду? Випадково очі її зупинилися на жабі. Велика, розчепірена, вона припала животом до теплої землі, підняла окату голову і випускає з себе згуки, раз жалібні, повні скарги й мелодії, то знов сердиті, буркотливі, немов усередині у неї, в її великому біластому череві щось клекотить.
Емене тихесенько, на вшпиньках почала закрадатися до одинокої, як і вона, ропухи. Але жаба помітила непроханого гостя і шубовснула у воду, витягши задні ноги та піднявши зо дна стовп намулу.
Дівчина стала над ковбанею й дивилась, як поволі осідав намул і вода очищалась. Але й це видалось їй нудним.
Емене скинула з ніг капці, затиснула поміж коліна червоні шаравари й почала мити ноги. Сліпуче сонце осявало струнку постать татарки, грало на рудих, свіжо пофарбованих косах, жовтому халаті й червоних шараварах, а підмальовані чорним брови і червоні, теж пофарбовані, нігті на руках і ногах так і блищали до сонця, мов наведені політурою.
Дівчина хлюпалась у теплій воді, коли враз, глянувши на прибережні оселі, вона так і заклякла, зігнута й зацікавлена. Те, що її зацікавило, було не що инше, як троє осідланих коней під ґанком віли, а коло них татарин-провідник видимо чекав на когось. Та ось од білої стіни будинку одділились дві жіночі постаті, тонкі, високі, мов молоді кипариси, й підійшли до коней. Тут Емене не витримала, вискочила з води й без капців, мокрими ногами перебігла подвір'я, злягла на тин і цікаво виставила голову з-за дерева. Серце в неї тьохнуло: вона пізнала Септара — красу кучуккойського парубоцтва, завзятого провідника,
