текти. Прибігав становий. Поштові дзвінки, валування собак, грубі лайки і крики — все це пропливло, як хмара на літнім небі. Так і поїхав ні з чим. Тільки Хому забрали, бо станового налаяв.
А пшениця текла.
Тоді економ пом'якшав. Ставив горілку та все вмовляв. Инший налає, а инший вип'є. Пили горілку — чому не пити? А на роботу не йшли. Може кому й кортіло, та боявся громади. А пшениця текла.
Маланка пішла на поле. Припала вухом до безбережної ниви, як чайка грудьми до моря, і слуха, як стиха лущиться зерно з перестиглого колоса, м'ягко капа на землю, як плаче нива золотими сльозами. Їй жалко, немов дитину, хоч воно, й панське. Стає на коліна, розгортає стебло і збірає червоні зерна так обережно, ніжно, любовно наче немовлятко виймає з купелі. Хлібець святий!..
Дехто з місячних повернулись до пана. А жнива не починались. Нарешті за тиждень пан набавив ціну. Не таку, як люде хотіли, а все ж далеко кращу, ніж була.
— Ставати?
— Ставаймо.
Прокіп теж радив:
— Дійшли до краю.
Люде зразу припали до панського поля, як до води у спеку, понагортали копи, стіжки.
А Хому Ґудзя скоро пустили. Він вертався як-раз повз панське поле. Зирнув на женців тільки і криво всміхнувся.
