більше пискливий, жіночий. Коли він сердивсь, краска заливала йому лице, від чого вуси біліли, наче молошні.
— Багачі! фабриканти! зробили з мене каліку, а тоді і нагнали. Забрали силу, випили кров, та й став непотрібний.
Кожному стрічному Андрій тицяв скалічену руку.
— Ось подивіться, що з мене зробили. Дванадцять літ сотали жили, дванадцять літ паслися мною… То така має бути правда на світі? А, сто сот крот…
Андрій від Хоми перейняв лайку.
Він нахвалявся.
— Це їм так не минеться, чужа кривда вилізе боком.
Нахвалки ті дійшли до пана, і він перестав посилати Андрія на пошту. Тепер на пошту ходив вже инший.
— Що ти зробиш йому, гладкому? — думав Андрій. У кого сила, у того й правда. Ми як худоба в пана. Та де! Він худобу пожалує швидче, бо оддав гроші за неї. Правду казав той Гуща…
Гафійка позирнула на батька прихильним оком. Аж ось коли згадав про Гущу…
Про найми не було більше розмови, проте нишком всі знали, що доведеться Гафійці служити. Маланка була недужа, осунулась зразу і не що-дня виходила з хати, Гафійка ходила на роботу сама. Давня біда знов повернулась. Гірко було Маланці.
От, зростила дитину, берегла, доглядала, рада була неба їй прихилити та зорями вкрити, а тепер оддай між люде на поневіряння.
Вона знала, що значить служити. Це добре
