нещастя, Андрій вмер може — он лежить довгий і нерухомий, а тут ті хати, сонні і тихі, одну минеш, друга встає на дорозі, як безконечник. За тином тин, за ворітьми ворота… Чутно, як худоба в оборах важко сопе та Гафійка нерівно дихає поруч Маланки. А ґуральня далеко.
Тільки тепер помічає Маланка, що за нею поспіша хлопець з ґуральні.
— Ти бачив Андрія?
Хтось чужий поспитав, а хлопець зараз говорить.
Ні, він не бачив, його послали. Оповідає щось нудно і довго, але Маланка не слуха.
Ось вже дихнула нічна вохкість з ставка, і раптом, за поворотом, рядок осяяних вікон різнув їй серце. Ґуральня бухає димом і вся тремтить, ясна, велика, жива серед мертвої ночі.
На подвір'ї купка народу, а серед неї світло. Андрій помер. Вона кричить і всіх розпихає.
— Мовчи там, бабо!..
Сердитий голос її спиняє, вона раптом змовкає і лиш покірно, як битий песик, водить очима по людях. Їй поясняють.
— Він, бачите, був в апаратній…
— Біля машини, значить…
— Біля машини, — каже Маланка.
— Держав маслянку, а шестерня раптом і того… і повернулась…
— І повернулась, — повторяє Маланка.
— Він тоді правою лап, щоб схопити маслянку, а йому чотирі пальці так і відтяло.
— При самій долоні.
— Живий? — питає Маланка.
— Живий… там фершал.
Долі світиться світло, а що там роблять, який