везти нишком деревину із ліса, закинути вершу у панський ставок, — але бунтувать проти пана цілим селом, на це нема згоди. Буде з нього й одного зуба, що вибив земський.
— Ось бачиш… ось!
Роззявив рота і тикав пальцем, грубим і негнучким, як цурпалок з корою, у чорну дірку на блідих яснах.
— Бачите… ось!
Так Панаса і облишили.
Грім все гуркоче, і руда хмара лівим крилом обійма небо. Бульбашки скачуть од крапель скрізь по воді, а рівчаками пливуть потоки і підмивають сіно. Пропало сіно! Маланка закасалась та лізе в воду, і тоді саме Гафійка говорить:
— Мамо, хтось стука в вікно.
Вікно? яке там вікно?
Справді щось стука.
Маланка злазить із лави, мацає стіни а у вікно хтось гатить.
— Що там? Хто стука?
Маланка одчиняє вікно.
— Йдіть на ґуральню. Нещастя. Андрій скалічив руку.
— Нещастя… — повторяє за ним Маланка.
— Дуже скалічив?
— Не знаю. Одні кажуть — відтяло руку, а другі — пальці.
— Боже мій, боже…
Маланка товчеться у пітьмі, як миша у пастці, а що хотіла зробити — не знає. Нарешті Гафійка подає їй спідницю.
От тобі й грім!
Яке безконечно довге село. Там, на ґуральні,
