— Га! Фабрикант! Бач, як старається, щоб жінка ніжок не замочила, болячка б… Здоров!
— Ху!.. Бодай вас, Хомо, як налякали… Дай, боже… Я, знаєте, тепер такий полохливий, що й тіні своєї боюся…
— Хіба в тебе душа? От заячий дух…
Хома видимо глузує. В зморшках старого безвусого виду глибоко залягла злість.
Андрій звик вже до того. Він знає, що відколи пан прогнав Ґудзя, злидні ще гірше його обсіли, а проте каже:
— Добре вам, Хомо, що ви самі, а у мене три пельки в хаті.
— Ха-ха… Мені? А добре, бодай йому так легко здихати, як мені жити… Став пиво, скажу новину.
— Де-де! Я вже забув, яке воно на смак… Про фабрику? Ет, багато вже говорили…
— Не віриш? Панич Льольо ставить ґуральню.
— Та ну?
— Не ну, а справді. З старої сахарні зроблять ґуральню, ще й дім для себе збудує Льольо, щоб він тобі луснув на радість.
— Та що ви кажете? Звідки?
— Не вірить, чортове зілля… Кидай лопату, ходім.
— Куди?
— Не питай, а ходім.
Андрій крутив лопату в руках і неймовірно дивився на Ґудзя. Врешті встромив лопату в сніг і опинивсь за ворітьми.
— На що лопату покинув, ще хтось потягне, ти! — почув він голос Маланчин, але навіть не озирнувся.
Брів у снігу, поспішав за Хомою. Хома ставив
