Ця сторінка вичитана
В розкритий рот, в незрячі очі —
студений вітер, пилюга…
«О, де літа мої дівочі?» —
на брук, на тротуар ляга.
Питає у людей, у вітра,
за що їй муки ці терпіть, —
що скаже стоголова гідра
і що їй вітер прошумить?
Ах, вітер сам над містом тужить, —
ну, що для нього ця журба?
і завжди тупо і байдуже
на неї позира юрба.
Суха зима. Земля — як жужіль,
така моруга і стара,
а десь на півдні білий кужіль
пряде метелиця-кура.
1925
