Ця сторінка вичитана
СЛІПА.
Суха зима. Земля — як жужіль
така моруга і стара,
а десь на півдні білий кужіль
пряде метелидя-кура.
В замурзані глухі квартали
вступає вечір гомінкий,
кладе на голосні цимбали
новітнього життя ланки.
І чийсь терпкий, лунавий голос
безсило в'ється круг стовпа:
струнка, немов порожній колос,
під ліхтарем співа сліпа.
Та спів її перебивають,
сплітаючися повсякчас,
майданів гул, дзвінки трамваїв
і гомін різномовних мас.
