Англійці-протестанти та уніоністи з північної Ірландії воліли слухатися цеї хоч і «незаконної», але сильної влади, ніж шукати помочі у «законної», але безсилої англійської влади.
Рівночасно провадилася також і партизанська збройна боротьба. Ні один англійський жандарм, поліціянт чи вищий урядник не був певний свого життя. Виходячи з хати, він не знав, чи повернеться живий додому. Лягаючи спати, він не знав, чи встане живий. Кожний стрічний Ірландець був ворогом, од якого можна було сподіватися, що він стрілить з револьвера, чи кине бомбу. Кожний ірландський дім був свого роду «форт Шаброль», який доводилося брати приступом і на який треба було класти жертви.
Кошти до революційного уряду припливали щедро й широко. У січні 1919 р. уряд почав свою працю, маючи лише 1000 англ. фунтів, позичених особисто одним із членів уряду. Незабаром народ зібрав 70 000 фунтів. Згодом росписано позичку, яка дала 250 тисяч фунтів в Ірландії й 5 міліонів долярів в Америці. Літом 1921 року було росписано нову позичку, яка знов дала 100 тис. фунтів в Ірландії та 20 міліонів долярів в Америці.
Ірландія, таким чином, фактично була незалежною, й Англія, не маючи з того краю ніякої користи, лише мала видатки на утримання екзекуційного корпусу та покривала в цілім світі своє імя соромом і ганьбою. Такий стан річей безконечно не міг тревати. Англія, кінець-кінцем. побачила, що цим разом вона
