кість од загальноанглійського парламенту, який мав право скасувати кожний новий ірландський закон, незгідний з загальнодержавними законами!
Більшість Ірландців отже не дуже тішилась цим подарунком, але ніхто його й не відкидав, бо навіть таке куце самоврядування було краще від ніякого. Та не судилося Ірландії мати навіть цей гомруль, бо зайди-Англійці, які отаборилися в Улстері, знов, як за часів Гладстона, счинили галас, що католики-Ірландці їх поневолять, коли дістануть власний парламент.
Під проводом адвоката Едварда Персона улстерські протестанти, щедро заосмотрені зброєю, дали «святу обітницю» — «краще вмерти, ніж скоритися владі католицького парламенту». Весною 1914 р. улстерські добровольці числили вже 80 000 членів. Уряд запропонував їм на б років не заводити гомруля в 4 східних улстерських графствах, де протестанти становлять більшість. Але Керсон зажадав виключення цілого Улстера зпід гомруля й навіть утворив у Белфасті «тимчасовий уряд» для Улстера, заявивши, що як тільки закон про гомруль для Ірландії зістане підписаний королем, так зараз Улстерці роспочнуть отверте збройне повстання.
Погрози з боку Улстерців та їх збройні приготований примусили Ірландців-католиків також і собі подумати про збройну одсіч. На чолі цього руху став сер Роджер Кесмент — надзвичайно цікава людина, про яку варто сказати кілька слів більше. Ірландець по-
