млю наділено між англійськими та шотландськими зайдами, які заложили в провінції Улстер місто Лондондері та инші поселення.
Зрозуміла річ, що Ірландці на ці насильства не дивилися спокійно. Їх ненависть до англійських завойовників зросла ще більше, й, скористувавшись заворушеннями в самій Англії, вони р. 1641 зробили нове повстання, одне з найбільших, які знає історія Ірландії. На чолі повстання стали нащадки колишніх ірландських князів — Роджер Мур, Фелім О'Нел і Корнелій Макґір.
Довідавшись про вибух цього повстання, англійський парламент одповів на нього тим, що видав закон про конфіскацію нових 2 і пів міліонів моргів ірландських земель. Та Англія занадто була тоді заклопотана своїми внутрішніми справами, щоб спромогтися перевести цей закон в життя. Хоч проти Ірландії й післано було військо, та його не вистарчило, щоб перемогти повстанців. Довелося заключити мир з непокірним островом, аби запобігти цілковитому його відокремленню від Англії.
Аж по 8 роках, коли в самій Англії становище трохи заспокоїлось, парламент призначив славнозвісного Кромвеля начальником Ірландії. Цей великий муж, — може найбільший, якого коли-небудь мала Англія — завдав Ірландії таких страшних мук, яких вона ні до, ні після нього ні від кого не зазнала. Не треба отже дивуватись, коли від Англійця й від Ірландця почуємо цілком протилежні оцінки Кромвеля. Англійці шанують
