праці, що забував про лови й навіть про своє господарство. Цікавість і захоплення ідальга дійшли того, що він продав кілька десятин землі, щоб придбати рицарських книжок, і нарешті зібрав їх у своєму домі всі, які лише міг дістати. Серед цих книжок ні одна не вподобалася йому так, як твори славнозвісного Фелісіана Сільванського. Його проза та плутані вирази здавалися ідальгові перлинами, а найбільш коли йому траплялося читати любовні листи та виклики на бій, де часто стояло таке: „Справедливість несправедливості, що вчинено моїй справедливості, так зменшила моє почуття справедливості, що я справедливо скаржуся до вашої вроди“.
Читаючи такі фрази, бідолаха з'їхав з глузду і перестав спати, шукаючи в них змісту, якого не добрав би й не збагнув би сам Арістотель[1], коли б навмисне ожив для цього. Ідальга турбували рани, що їх дістав дон Бельяніс, бо хоч і визначні лікарі його доглядали, а все ж він не міг позбутися численних шрамів на обличчі й на тілі. А втім, він хвалив автора за обіцянку скінчити ці нескінченні пригоди й багато разів хотів узятися за перо, щоб здійснити це самому. Він, безперечно, зробив би це, і зробив би не без успіху, якби на перешкоді йому не стали інші напосідливі й важливіші думки.
Багато разів сперечався він з місцевим священиком (це була людина вчена й з ученою ступінню з Сігуенси[2] про те, хто був кращий рицар — Пальмерін Англієць чи Амадіс Гальський[3]. Але маесе[4] Ніколас — цирульник з їхнього
——————
- ↑ Арістотель — філософ стародавньої Греції (IV сторіччя до початку нашої ери).
- ↑ Сігуенса — місто, де за часів Сервантеса був університет, досить занедбаний.
- ↑ Пальмерін, Амадіс — головні герої рицарських романів, популярних в Іспанії, переважно наприкінці ХV і XVI стор. Це — література феодальної верстви, проти якої виступає Сервантес, ідеолог висхідної буржуазії.
- ↑ Maece — пан.
4
