корчмі, за солому та ячмінь для двох ваших тварин, а також за вечерю і за постелі.
— Так це, значить, корчма? — сказав Дон-Кіхот.
— І дуже пристойна, — відповів корчмар.
— Так я, виходить, помилився, — сказав Дон-Кіхот, — щиро гадаючи, що це замок, і не поганий замок. — Проте, якщо це корчма, а не замок, я всежтаки не можу ламати звичаїв мандрівних рицарів, які (я знаю це напевне і досі не читав противного), ніколи не платять ні за ночівлю, ні за інше, чим доводиться їм користуватися по корчмах. Привітний прийом належить їм з права й за законом, як подяка за великий тягар, що несуть вони, шукаючи пригод уночі і вдень, узимку й влітку, пішки й верхи, голодні й спраглі, в спеку та в холод, підпадаючи під усяку небесну немилість та денну небезпеку.
— Це мене не обходить, — відповів корчмар, — заплатіть що слід, і покиньмо балачки про рицарство. Мені треба тільки, щоб я міг платити аренду за свою корчму.
— Ви — нерозумний і негостинний корчмар, — сказав Дон-Кіхот, стиснув шпорами Росінанта і, вимахуючи ломакою, ніким не затримуваний, виїхав з корчми, не дивлячись навіть, чи їде за ним його зброєносець.
Корчмар побачив, що гість поїхав, не заплативши, і вирішив справити гроші з Санча Панси. Але той сказав, що коли не схотів платити його пан, то він не платитиме й поготів, бо, як зброєносець мандрівного рицаря і на підставі тих самих міркувань та правил, не може сплачувати будьщо ні по заїздах, ні по корчмах.
Корчмар дуже розгнівався і погрозив, що примусить платити, та ще й способом, який тому не дуже сподоба ється. Санчо відповів, що, за правилами рицарства, до якого належить його пан, він нічого не заплатить, хоч би це коштувало йому життя. Він, мовляв, не хоче, щоб через нього ламалися добрі стародавні звичаї мандрівних рицарів, або щоб на нього нарікали за порушення такого справедливого закону зброєносці тих рицарів, що з'являться на світі після нього.
Недоля бідолашного Санча захотіла, щоб на цей час у корчмі були чотири чесальники вовни з Сеговії, троє
53
