від своїх ран чи побоїв, а мене не покалічать зовсім, то я не залишу своїх надій на кращий титул в Іспанії.
Прислухаючись уважно до цих розмов, Дон-Кіхот підвівся, сів, як міг, на своєму ліжку, взяв хазяйку за руку і сказав:
— Повірте, прекрасна сеньйоро, ви можете вважати себе за щасливу, давши пристановище в своєму замку такій людині, як я, що не вихваляє себе самого тільки тому, що хвальба принижує людину; але мій зброєносець розкаже, хто я такий. Зазначу тільки, що спогади про ваші послуги лишаться мені в пам'яті, поки я живий, і коли б небесам не було вгодно віддати мою любов очам невдячної красуні, ім'я якої я сам собі промовляю, то очі цієї вродливої дівчини стали б володарями моєї волі.
Хазяйка, дочка її та добра Маріторнес здивовано слухали мандрівного рицаря, так мало розуміючи його слова, неначе він говорив по-грецькому, і догадувалися тільки, що це були вислови вдячності та ввічливості. Вони не звикли до такої мови, і Дон-Кіхот здавався їм якоюсь незвичайною людиною. В свою чергу подякувавши йому по-простому, вони вийшли з горища, залишивши астурійку Маріторнес лікувати Санча, якому це було потрібне не менш, ніж його панові.
Вночі Дон-Кіхот прокинувся і тим самим тоном, яким звертався до свого зброєносця напередодні, лежачи розпластаний у долині, де їх побили дрючками, почав кликати його, кажучи:
— Санчо, друже, ти спиш? Ти спиш, друже Санчо?
— Як у біса можу я спати, — відповів Санчо, повний смутку та досади, — коли в мене всі кістки болять.
— Не турбуйся, друже, — заспокоїв його Дон-Кіхот, — я зараз же приготую чудодійний бальзам, який вилікує нас в одну мить. Встань, друже Санчо, якщо можеш, і попроси в коменданта цієї фортеці трохи оцту, вина, солі та розмарину для цілющого бальзаму. Я дуже потребую його тепер, бо в мене витекло багато крові з ран.
Санчо, якому боліли всі кістки, через силу встав, помацки пішов до корчмаря і сказав йому:
— Сеньйоре! Зробіть ласку й добре діло: дайте нам
50
