суху та мізерну вечерю, сіли верхи й поїхали шукати якогонебудь селища.
Незабаром сонце зникло, а разом з ним і надії знайти те, чого їм хотілося, і, натрапивши на халупу козопасів, вони вирішили заночувати там. Наскільки незадоволений цим був Санчо, настільки його панові було приємно перебути ніч на вільному повітрі, бо він гадав, що такі випадки доводять його права на рицарське звання.
Переночувавши в хатині козопасів, Дон-Кіхот та його зброєносець заглибились у ліс. Проблукавши там понад дві години, вони опинилися на лузі, порослому свіжою травою. Попід лугом біг мирний свіжий струмочок, принаджуючи й запрошуючи перебути тут час полуденного відпочинку, що гарячі години його саме починалися. Дон-Кіхот і Санчо злізли на землю, пустили Росінанта й осла пастися на розкішну пашу, а самі повиймали з торбинок те, що там було, та й посідали снідати в доброму мирі та злагоді.
Санчо не подбав про те, щоб стриножити Росінанта, певний, що він, такий смирний, нічого не наробить. Але випадок привів пастись у цю долину табун галісійських коней. Доглядали його погоничі з Янгуеса, які мають звичку для полуденного відпочинку спинятися з своєю худобою по місцях, багатих на траву та воду, і луг, де на цей час трапилося бути Дон-Кіхотові, дуже сподобався янгуесцям.
Трапилося також, що Росінантові заманулося порозважатися з цими кіньми. Коні, проте, здавалося, більш хотіли пастися, ніж робити що інше, і відповіли йому зубами та копитами так, що в недовгім часі розірвали на ньому попругу, і він залишився без сідла. Але він зазнав
——————
- ↑ Мешканці з села Янгуес у провінції Сеговія.
45
