Почувши це, Санчо сказав:
— Ваша милость повинні звернути увагу на те, що коли рицар виконає ваш наказ і з'явиться до вашої господині, сеньйори Дульсінеї Тобоської, він відбуде свою повинність і не заслуговує вже іншої кари, якщо не зробить нового злочину.
— Ти сказав і зауважив дуже добре, — відповів Дон-Кіхот, — і я скасовую свою присягу про нову помсту, але знову стверджую, що житиму так, як я сказав, аж доки здобуду такий самий шолом від якогонебудь рицаря.
— Киньте під усі чорти свої присягання, сеньйоре, — відповів Санчо, — бо вони тільки шкодять здоров'ю і занапащають сумління. А коли не кинете, то скажіть мені, що маємо робити, якщо довгий час не зустрінемо ні однієї людини в шоломі. Невжеж ви здійснюватимете свою обітницю, не зважаючи на такі незручності та невигоди, як спати в одежі, не ночувати в залюднених місцевостях і завдавати собі тисячі інших прикростей, вигаданих божевільним старим герцогом Мантуанським, які ваша милость хочете тепер відживити? Подивіться ж, ваша милость, цими шляхами їздять не озброєні люди, а самі погоничі мулів та візники, які не тільки не мають шолома, а й ніколи не чули про нього.
— Тут ти помиляєшся, — заперечив Дон-Кіхот. — Не перебудемо ми й двох годин на цих перехрестях, як побачимо більше озброєних людей, ніж було їх в армії, що йшла на Альбраку здобувати прекрасну Анхеліку[1].
— Щасти нам, — сказав Санчо, — і хай наблизиться час, коли ви добудете острів, що так дорого мені коштує; а після цього я можу й умерти.
— Я сказав тобі, Санчо, — промовив Дон-Кіхот, — тобі не варт турбуватися. Коли бракуватиме острова, у нас є ще королівства Данія і Собрадіс. Вони прийдуться тобі, як перстень на палець, і для тебе то буде навіть краще, бо королівства ці стоять на твердому грунті. Але облишмо їх до часу, а тепер подивись, чи немає, в твоїх
——————
- ↑ Дійова особа з пізньої рицарської поеми „Божевільний Роланд“ італійського поета Аріосто (ХV ст.)
43
