скільки й коли схоче, з причини й без неї, бо ніде в книжках не написано, щоб рицарські правила це забороняли.
Ніч вони перебули під деревами; з одного з них Дон-Кіхот зробив собі спис, виламавши суху гілку та настромивши на неї залізний наконечник, що залишився в нього від старого списа. Він не спав цілу ніч, думаючи про сеньйору Дульсінею, за прикладом тих рицарів, що, як він читав, багато ночей проводили без сну по лісах та пустинях, підтримуючи себе тільки спогадами про своїх дам. Санчо Панса зробив інакше. Добре напхавши шлунок, він міцно заснув, і, якби не гукнув на нього Дон-Кіхот, його не розбудили б ні сонячне проміння, що падало йому просто в обличчя, ні співи птахів, що різноголосо й радісно вітали світанок нового дня.
Дон-Кіхот не хотів і снідати, бо, як сказано, підтримував себе солодкими мріями.
Вони прямували далі до Пуерта Лапіс і близько третьої години вдень побачили його.
— Тут, — сказав Дон-Кіхот, — ми спроможемось, брате Санчо Панса, встромити руки по лікті в те, що зветься пригодами. Тільки попереджаю тебе: не берися за меч, щоб захищати мене навіть у найнебезпечніших для мене випадках. Допомагати мені ти можеш тільки тоді, коли побачиш, що я б'юся з простими й незначними людьми. Але якщо це будуть рицарі, тобі, згідно з рицарськими звичаями, аж ніяк не дозволяється ставати на бій, поки тебе самого не висвячено на рицаря.
— Ви можете бути певні, сеньйоре, — відповів Санчо, — що я не зламаю ваших наказів. Вдача у мене лагідна, і я ворог будьяких втручань у будьякі суперечки або змагання. Правда, коли б мені довелося захищати себе самого, я не подивився б на ваші закони, бо й по-людському і побожому кожен може захищатися від нападу.
— Я й не сперечаюся з тобою про це, — відповив Дон-Кіхот, — але щодо помочі мені проти рицарів, то тут ти маєш стримувати свій природний порив.
— Обіцяю так і робити, — відповів Санчо, — і додержу слова, як додержую неділі.
Поки вони розмовляли, на шляху з'явилося два монахи-
35
