наслідки його помсти ми швидко дізнаємось. Ще він сказав, що його звуть учений Муньятон.
— Мабуть, Фрестон? — спитав Дон-Кіхот.
— Не знаю, — одмовила небога, — Фрестон чи Фрітон, пам'ятаю тільки, що ім'я кінчалося на „тон“.
— Так воно і є, — сказав Дон-Кіхот. — Це є вчений чарівник, мій запеклий ворог. Він має зуб на мене, бо довідався, що мені судилося зійтися на поєдинку й перемогти одного рицаря, якого він охороняє, а допомогти не в силі.
— Та хто ж сумнівається в цім? — сказала небога. — Але хто примушує вас втручатися в ці суперечки, сеньйоре дядю? Хіба не краще було б сидіти спокійно дома й не шукати по світах якогось незвичайного добра? Часто доводиться тим, хто йде вівці стригти, самим вертатись без волосся.
— О, небого, як же ти помиляєшся в своїх розрахунках! — відповів Дон-Кіхот. — Перше ніж мене острижуть, я сам геть висмичу бороду всім, хто торкнеться кінчика хоч однієї моєї волосинки.
Побачивши, що він починає кипіти гнівом, небога й ключниця не сперечалися з ним далі, і два тижні після цього він просидів спокійно, не виявляючи наміру повторювати свої божевільні вчинки.
Під цей час він багато розмовляв із своїми приятелями священиком і цирульником — і казав, що для світу тепер найпотрібніше саме мандрівні рицарі і що в ньому це рицарство тепер і відживає. Іноді священик сперечався з ним, інколи погоджувався, бо без таких хитрощів його переконати було не можна.
А Дон-Кіхот тимчасом намовляв свого сусіда, придуркуватого, але статечного селянина. Він стільки казав йому, так переконував і стільки обіцяв, що сердешний селюк погодився поїхати з ним і служити йому зброєносцем. Між іншими доводами Дон-Кіхот казав, що коли той поїде з ним своєю охотою, а він, Дон-Кіхот, як це може трапитись, випадково здобуде якийнебудь острів, то Санча Пансу (так звали селянина) він призначить губернатором його.
30
