лагідної вдачі та приємний у поводженні, тимто його любили не самі тільки рідні, а й усі, хто з ним був знайомий.
Три дні, що Дон-Кіхот ще прожив після розмови з друзями, він раз-у-раз зомлівав. Усі в домі були схвильовані, а проте, небога всежтаки їла, ключниця пила, а Санчо був удоволений, бо надія дістати якусь спадщину трохи обмежує й притуплює нащадкам пам'ять про небіжчика.
Кінець-кінцем настала остання година, і Дон-Кіхот ще раз дуже переконано прокляв усі рицарські книжки. Присутній при цьому нотар сказав, що не читав ні в одній рицарській історії, щоб якийсь мандрівний рицар помирав так спокійно на своєму ліжку, як Дон-Кіхот, що віддав свій останній подих, тобто помер, серед сліз та жалкування всіх тих, хто був при його смерті. Побачивши це, священик попросив нотаря видати свідоцтво про те, що Алонсо Кіхано Добрий, якого звали звичайно Дон-Кіхотом Ламанчським, пішов з цього життя й помер природною смертю.
