вони попрямували до садиби Дон-Кіхота, де їх коло дверей зустріли ключниця й небога, до яких дійшли вже чутки про приїзд нашого рицаря.
І добрі небога та ключниця дали йому поїсти, поклали його на ліжко й пильнували його як могли краще.
Повернувшись додому, Дон-Кіхот захворів на пропасницю, яка й тримала його в ліжку шість днів. За цей час його часто одвідували священик, цирульник та бакалавр його приятелі, а Санчо Панса, весь час не відходячи, сидів у нього в головах.
Всі вони гадали, що хворобу спричинила скорбота від поразки та від того, що він не бачить, коли здійсниться його бажання звільнити та зняти чари з Дульсінеї, і намагалися звеселяти його, як уміли. Бакалавр умовляв його підбадьоритися та вставати, щоб розпочати пастуше життя, і казав, що купив за власні гроші пару незвичайних собак стерегти отару. Але це не могло розвіяти суму Дон-Кіхота.
Його приятелі покликали лікаря; той прийшов, помацав пульс, що не дуже його задовольнив, і сказав, що життя хворого в небезпеці. Дон-Кіхот вислухав лікаря спокійно, але не так поставилися до цього ключниця, небога та його зброєносець, що почали гірко плакати, наче перед ними був уже покійник.
Дон-Кіхот, якого, на думку лікаря, губила туга та розчарування, попросив, щоб його залишили в кімнаті самого, бо він хоче трохи поспати. Він спав більше як шість годин, так що ключниця й небога подумали, що він і помре спавши, але потім він прокинувся і попросив небогу покликати його друзів.
Але небозі не треба було цього робити, бо всі троє священик, бакалавр Самсон Карраско й цирульник Ніколас увійшли на цю хвилину в кімнату, і Дон-Кіхот, побачивши їх, сказав:
328
