- Коли ти в такому гарному настрої, — сказав Дон-Кіхот, — то роби собі, а я відійду.
Санчо знову взявся до своєї праці так завзято, що незабаром зняв кору з багатьох дерев — так дуже він гатив. Наприкінці, щосили шмагнувши по букові, він гукнув:
— Тут помре Самсон і всі, хто з ним!
Дон-Кіхот, почувши його жалісний голос і силу надзвичайного удару, підбіг до Санча, вхопив той батіг з вуздечки та оброті і сказав Санчові:
— Доля не дозволить, Санчо друже, щоб заради моєї втіхи ти стратив своє життя, потрібне тобі для підтримки дружини й дітей. Нехай Дульсінея трохи потерпить, а я чекатиму, поки ти наберешся нових сил і кінчиш цю справу всім на радість.
— У час добрий, і хай буде так, коли цього бажає ваша милость, — відповів Санчо. — Киньте мені тепер на плечі свій плащ, бо я спітнів і не хочу застудитися, як то буває з новими покутниками.
Дон-Кіхот так і зробив і, лишившись у самому камзолі, накрив Санча, що заснув і спав, поки його розбудило сонце. Вранці рушили в дальшу путь і кінчили її того ж таки дня в одному селі за три милі звідти. Спинилися вони в заїзді, що його Дон-Кіхот не прийняв уже за замок з глибоким ровом, баштами, гратами та підйомними мостами, бо після того, як його перемогли, він до всього ставився розсудливіше.
Увесь той день вони перебули в сільському заїзді, чекаючи ночі: один — щоб на вільнім повітрі кінчити свою покуту, а другий — щоб бачити це закінчення, яке мало здійснити його бажання.
Ніч наш рицар провів під деревами, щоб дати Санчові змогу відбути покуту, що той s зробив тим самим спосо-
325
