Дон-Кіхот іще спав. Священик попросив небогу дати йому ключі від помешкання, де були книги — причина всього зла, і та зробила це дуже охоче. Всі вони ввійшли туди і знайшли там більше як сто великих томів в дуже добрих оправах.
Священик наказав цирульникові подавати йому книжки одну по одній, щоб, розглядаючи їх, вибрати ті, що не заслуговують огненної кари.
— Ні, — мовила небога, — не можна милувати жодної, бо всі вони винуваті. Треба повикидати їх у вікно на подвір'я на купу та спалити всі або зробити з них багаття на задвірку, щоб тут не чадило.
Те саме казала й ключниця, так їм обом хотілося знищити ці неповинні книжки. Та священик не згоджувався на це і хотів спершу прочитати хоч назви їх. Поки вони були в бібліотеці, Дон-Кіхот почав гукати:
— Сюди, сюди, славне рицарство! Тут треба показати міць ваших славних рук, бо царедворці перемагають у турнірі.
Коли прийшли до Док-Кіхота, він уже встав із ліжка і, вигукуючи якісь безглузді слова, рубав і колов мечем направо й наліво так завзято, неначе й не спав ніколи. Його схопили і знову силоміць поклали на ліжко; тоді він трохи вгамувався і звернувся до священика:
— Безперечно, сеньйоре архібіскуп Турпін,[1] сором нам, що звемо себе дванадцятьма перами, залишати бій і відмовлятися від перемоги на користь двірським рицарям після того, як ми, мандрівні рицарі, перші три дні здобували всі нагороди.
— Заспокойтеся, куме, — сказав священик, — можливо, доля зміниться, і, програвши вчора, ми зможемо виграти завтра. Тимчасом подбайте краще про своє здоров'я, бо воно, якщо ви навіть і не поранені, потребує відпочинку.
— Я не поранений, — відповів Дон-Кіхот, — тільки, без-
——————
- ↑ Дійова особа з вищезгаданої „Пісні про Роланда“.
28
