Дон-Кіхот з селянином чули ці розмови, і селянин, остаточно переконавшись, що його сусід хворий, голосно сказав:
— Одчиніть, будь ласка, сеньйорові Бальдовіносові, пораненому маркізові Мантуанському та сеньйорові маврові Абіндарраесу, що його полонив одважний Родріго де Нарваес, капітан Антекери.
На ці слова всі вибігли з хати і, впізнавши хто дядька, хто свого пана, хто приятеля, підбігли його обняти. Але Дон-Кіхот, що ніяк не міг злізти з осла, сказав:
— Чекайте ви! Мене тяжко поранено через мого коня. Покладіть мене на ліжко і покличте якнайшвидше вчену Урганду. Хай вона огляне та вигоїть мої рани.
— Чи ж не казала я? — вигукнула ключниця. — Серце підказало мені, на яку ногу шкутильгає мій пан. Заходьте в добрий час, ваша милость, ми й без вашої Ургади[1] знаємо, чим вас полікувати. Хай прокляті будуть, кажу, нині і навіки рицарські книжки, що довели до цього вашу милость!
Дон-Кіхота поклали на ліжко, оглянули його і не знайшли ніяких ран, а він казав, що впав з Росінанта підчас бою з десятьма найбільшими та найвідважнішими в світі велетнями.
— Та, та, та!- сказав священик. — Вже й велетні завелися. Присягаюся, що попалю їх завтра ще до вечора.
Дон-Кіхота закидали безліччю запитань, але він нічого не відповідав і просив тільки дати йому поїсти та поспати, бо цього, мовляв, він найбільш потребує. Так і зробили, а священик після цього почав розпитувати селянина, вимагаючи подробиць про те, як він знайшов Дон-Кіхота.
Той розповів йому все, не обминаючи й нісенітниць, що їх весь час верз Дон-Кіхот.
Це ще більше переконало священика, що треба додержати свого слова, і другого ж ранку він прийшов до Дон-Кіхота разом із своїм приятелем, цирульником Ніколасом.
——————
- ↑ Гра слів. Ключниця перекрутила ім'я „Урганда“ й каже — „ургада“, що має значення — моторна жінка.
27
