Побачивши, що обидва рицарі збираються кинутись один на одного, віце-король став між ними й спитав, які причини спонукують їх до такого несподіваного бою. Рицар Білого Місяця пояснив, що справа в першенстві вроди; небагатьма словами повторив те, що казав Дон-Кіхотові, і додав, що обидві сторони погодилися між собою щодо умов бою. Віце-король підійшов тоді до дон Антоніо спитав, чи не знає він рицаря та чи не новий це жарт. Дон Антоніо відповів, що не знає рицаря і не знає також, чи то справжній бій, чи тільки жарти. Така відповідь стурбувала віце-короля, і він не міг вирішити, чи дозволити цей поєдинок, але потім, подумавши, що це, мабуть, самі жарти, відійшов убік і сказав:
— Сеньйори рицарі, коли для того, щоб розв'язати справу, треба або визнати, або вмерти, і сеньйор Дон-Кіхот взявся битися, а сеньйор Рицар Білого Місяця не зрікається своїх вимог, то починайте.
Рицар Білого Місяця ввічливо подякував віце-королю за дозвіл, так само зробив і Дон-Кіхот, доручивши себе, як завжди робив перед боєм, небу та Дульсінеї, повернув Росінанта, щоб вибрати позицію, бо бачив, що Рицар Білого Місяця робить те саме.
Не чекаючи звуків сурм чи якогось іншого військового інструмента, щоб атакувати один одного, обидва одночасно повернули своїх коней. Кінь Рицаря Білого Місяця був швидший за Росінанта, і Рицар Білого Місяця, не торкаючись його списом, який він, здавалося, навмисне підніс угору, так штовхнув Дон-Кіхота, коли той проїхав тільки третину своєї путі, що наш рицар із Росінантом бухнулись на землю. Рицар Білого Місяця зараз же нахилився над ним і, приставивши спис йому до забрала, сказав:
— Ви переможені, рицарю, і навіть — мертві, якщо не виконаєте умов нашого бою.
Дон-Кіхот, збитий і приголомшений, не підіймаючи забрала, кволо й уривчасто, мов із домовини, сказав:
— Дульсінея Тобоська — найвродливіша жінка в світі, а я — найнещасніший рицар на землі, і я не зречуся істини, хоч і не можу її боронити. Встроми в мене спис, рицарю, і візьми моє життя, бо ти відняв уже мою честь.
313
