Дон-Кіхот не відповів їм і слова, але їздці не чекали відповіді й увесь час кружляли навколо нього. Тоді Дон-Кіхот, звертаючись до Санча, сказав:
— Ці люди відразу нас впізнали, і я об заклад піду, що вони читали нашу історію.
— Сеньйоре Дон-Кіхот, — мовив далі той, хто вітав його перший, — зробіть ласку, їдьмо з нами, бо ми всі ваші слуги й великі приятелі Роке Гінарта.
— Якщо чемність походить від чемності, — сказав Дон-Кіхот, — то ваша чемність, сеньйоре рицарю, мусить бути дочкою або близькою родичкою чемності великого Роке. Ведіть мене куди знаете, я не маю іншої волі, крім ващої, а надто, коли ви захочете скористатися з моїх послуг.
Рицар відповів не менш благородно, і, оточивши Дон-Кіхота з усіх боків, вони під звуки гобоїв і барабанів поїхали до міста. Коло самих воріт двоє підбурених нечистим духом хлопців, мов ті чорти, зухвало й нахабно протискались крізь юрбу. Один з них підняв хвіст Росінантові, другий — Сірому, і обидва прив'язали до цих хвостів кілька жмутів терну. Почувши такі незвичайні шпори, бідні тварини притулили свої хвости ближче до тулуба, але це тільки збільшило біль і, після тисячі вибриків, вони скинули своїх їздців на землю. Кінець-кінцем, розлютованому й ображеному Дон-Кіхотові пощастило зняти цю оздобу з хвоста своєї шкапи, а Санчові — з хвоста Сірого. Супутники Дон-Кіхота хотіли покарати зухвалих хлопців, але це було неможливо, бо ті заховалися поміж тисячею інших, що бігли за ними слідом. Дон-Кіхот і Санчо сіли знову й під ту саму музику та не менш урочисто під'їхали до дому їхнього провідника.
Хазяїн Дон-Кіхота звався дон Антоніо Морено. Це був заможний дворянин, який, бачивши в себе Дон-Кіхота, почав шукати невинних способів примусити його виявити
305
