— Не тому я сумую, що потрапив до твоїх рук, хоробрий і на весь світ уславлений Роке Гінарт, — відповів Дон-Кіхот. — Я сумую тому, що через мою недбалість твої солдати захопили мене несподівано, а правила мандрівного рицарства зобов'язують мене завжди бути напоготові. Ти повинен знати, о, великий Роке, що я не скорився б так без бою, коли б був на коні, з щитом та з списом, бо я Дон-Кіхот Ламанчський, той, про славні вчинки якого говорить світ.
Роке Гінарт одразу догадався, що Дон-Кіхот більше божевільний, ніж хоробрий. Він кілька разів чув його ім'я, але ніколи не вірив оповіданням про його вчинки і не міг зрозуміти, як такі химери можуть опанувати людський розум. Дуже вдоволений з цієї зустрічі і радий познайомитися зблизька з тим, про кого чував здаля, Роке сказав йому:
— Не досадуйте, доблесний рицарю, і не вважайте за нещастя те, що спіткало вас.
Роке звелів своїм зброєносцям віддати Санчові все, що вони зняли з осла, та повернутися на стоянку, де вони провели ніч, а сам на якийсь час залишив їх. Повернувшися, Роке Гінарт знайшов своїх зброєносців там, де звелів їм чекати, і серед них був Дон-Кіхот, який, сидячи на Росінанті, промовляв до них, намагаючись переконати кинути їхнє небезпечне як для душі, так і для тіла життя. Та більшість їх були гасконці, люди брутальні й поганої поведінки, і промова Дон-Кіхота не дуже припала їм до серця.
Повернувшись, Роке Гінарт вистроїв своїх людей у ряд і звелів принести всю одіж, усі коштовності, гроші й усе, що вони награбували від часу останньої дільби. Нашвидку оглянувши принесене, він розподілив здобич між товариством так справедливо й розумно, що нічим не порушив і не зламав законів розподілу. Закінчивши це, задовольнивши всіх, Роке сказав Дон-Кіхотові:
— Якби я не додержував такої точності, з ними не можна було б жити.
А Санчо відповів на це:
— З того, що я бачив тут, справедливість, виходить, потрібна навіть і серед злодіїв.
302
