їх, щоб не попсувати, і несемо на плечах, щоб вони не зламалися.
— Якщо дозволите, — мовив Дон-Кіхот, — я з великою радістю глянув би на них, бо статуї, що їх так бережно переносять, повинні бути гарні.
— Ще б, — укинув слово другий. — Бо вони ж, скажу вам, і коштують багато. Немає ні однієї дешевшої за п'ятдесят дукатів. Щоб пересвідчитися, що це правда, заждіть, ваша милость, і побачите на власні очі.
І, кинувши обідати, він підвівся й зняв покривало з першої статуї. То був святий Юрій верхи на коні, із змієм, що звивався коло його ніг, з простромленою списом пащею, бравий, як його виображають завжди. Вся статуя, як кажуть, аж жаріла. Побачивши її, Дон-Кіхот промовив:
— Цей вершник був один з найкращих представників небесного мандрівного рицарства. Він звався святий Юрій і захищав також дівчат. Подивімось на другу статую. Селянин одкрив її. То, виявилося, був святий Мартин, теж на коні, що ділився своїм плащем з бідняком. Ледве глянувши на нього, Дон-Кіхот сказав:
— Цей рицар теж був один з мандрівних подвижників, Я гадаю, він відзначався більше щедрістю, ніж одвагою, що ти, Санчо, бачиш з того, як він оддає половину свого плаща бідному. Безперечно, що тоді була зима, бо інакше він оддав би цілий плащ: такий він був жалісливий.
— Це, певне, не так, — одповів Санчо, — а просто він додержувався прислів'я, яке каже: „щоб давати та приймати, треба розум мати“.
Дон-Кіхот засміявся й попросив зняти ще одне покривало, під яким була статуя патрона Іспанії, верхи на коні і з закривавленим мечем, що топтав маврів і наступав їм на голови. Побачивши його, Дон-Кіхот сказав, що це справжній рицар з воінства христового, звався він святий Діего Матаморос і був один з найдоблесніших святих та рицарів, які жили на землі.
Дон-Кіхот звелів накрити статуї і сказав тим, що несли їх:
— Я вважаю, браття, за добру ознаку, що я бачив усе це, бо ці рицарі й святі належать до того фаху, до якого
292
