— Не тікайте, підлі боягузи! Підождіть! Не через свою вину я впав, а через коня.
Один погоничів мулів — певно, лихий на вдачу — не міг утриматись, щоб не відповісти бідоласі, перелічивши йому ребра. Він підійшов до Дон-Кіхота, взяв його спис, поламав його на чотири шматки і побив їх на Дон-Кіхотові, не вважаючи на вмовляння своїх хазяїв.
Утомившись, погонич перестав бити бідолашного рицаря, і купці продовжували свою путь далі.
Побачивши, що його залишили, Дон-Кіхот намагався встати, але, побитий, не міг навіть підвестися. Проте, наш рицар почував себе щасливим, вважаючи, що саме такі пригоди трапляються з мандрівними рицарями і що в усьому винен виключно його кінь.
В такому стані знайшов Дон-Кіхота один селянин, його сусід на селі, що віз до млина молоти пшеницю. Побачивши на землі людину, селянин підійшов і спитав, хто він і чого так жалісно стогне. Дон-Кіхот, звичайно, визнав його за героя з рицарських романів і почав розповідати про свою недолю так, як писалося в історії про маркіза Мантуанського й Балдуіна[1]. Селянин здивувався, почувши цю нісенітницю, і, піднявши потрощене на друзки підчас бою забрало, витер рицареві запорошене обличчя і, зараз же впізнавши Його, сказав:
— Сеньоре Кіхадо (так звався він при здоровому розумі, коли був мирним ідальго, а не мандрівним рицарем), хто призвів до цього вашу милость?
Але Дон-Кіхот відповідав на всі запитання історіями з роману. Тоді добряга скинув з нього панцер і, переконав-
——————
- ↑ Герої рицарських романів. Те ж саме й нижче. Роман „Діана“ Моктемайора — вже не рицарський, а так званий, „пастуший“ роман середини ХVІ ст. (Основні дійові особи не рицарі, а прикрашені, ідеалізовані пастухи).
24
